Історія

Історія хору Glorificantes

Ця історія почалась у далекий, ковідний 2020-й рік.

Тоді на нашій парафії Всіх Святих Українського Народу панувала тиша: жодного діючого хору, лише дяки співали на Літургіях. Молитва була, але в серці відчувалась пустка. Хотілося живого співу, спільного дихання в молитві, світла.

Ідея народилась у колі молоді — зокрема в Оленки Бутим та Олесі Нагірняк, які не раз брали участь у молитвах Тезе за кордоном. Саме тоді виникла думка: організувати Тезе-молитву і зібрати знайомих, які вміють або хоча б люблять співати.

Так почались перші збори: Оленка Мельник, Оленка Бутим, Олеся Нагірняк , Яринка Матвіїшин,, Софійка Погоріло, Роман Погоріло. Іноді долучалися Настя Нагірняк і Яринка Ольшанецька.

Репетирували в трапезній біля старого фортепіано, Оленка Бутим намагалася вчити партії, як могла. Першими були канти Magnificat, Господу хвала і Нехай ніщо тебе не тривожить. Проводили молитву, записували відео-анонси, навіть отець Микола намагався щось підіграти на гітарі. Було щиро, просто й по-домашньому.

Згодом почали підспівувати на Літургії разом із дяком. Потроху, несміливо — коли дуже боялись, виручав дяк, коли ставало трохи хоробріше — співали самі.

Саме тоді на хори одного недільного ранку піднявся отець Олексій Васьків. Познайомився зі всіма і… запропонував спробувати створити маленький хор.

До того всім більш-менш керувала Оленка Бутим, але тепер почались справжні репетиції — то в Лярші, то в першому класі, то навіть на кухні😊

Було тривожно і дуже весело.

Отець відразу спитав: «А хто ноти знає?» — руку підняла лише одна Оленка. Здавалося, що отець схопиться за голову — але не схопився. Навпаки — друкував ноти, пояснював, вчив, підтримував як міг.

І вже на перших репетиціях хористи отримали серйозний виклик — твори «Тіло Христове» та «Благослови, душе моя, Господа». Звісно ж не знали нот, не мали повного складу, а голосів у партитурах було більше, ніж людей на репетиції. Але вчились. Боялись. І все одно приходили.

Оксанка Захарків прийшла тоді, коли вже був досить «солідний склад» — чоловік п’ять. Співали у два голоси, як могли. Але приходили завжди.

А потім приєдналась Наталя Волівендер — і всі, як співаки, наче розправили крила. Вперше почали співати у три голоси! І тоді ж з’явився ще один Божий подарунок — диякон Андрій Побігущий.

Його поява для хору була вершиною успіху: нарешті з’явився тенор! Причому тенор, який умів усе — і заспівати, і подиригувати, і посміятись, і врятувати ситуацію, коли всі зненацька забували, що співати 🙈😁

З кожним кроком наша маленька спільнота міцніла. Хтось приходив, хтось ішов, але завжди відчувалась особлива сила, яка нас вела. Багато хто долучався з абсолютно несподіваних причин. Здавалося — це не ми шукали хор, а хор знаходив нас.

І ми віримо: цю спільноту з самого початку творив Бог.

Не ми. Не наші плани.

Він.

Великий і дивний у ділах Своїх.

Йому — навіки слава.